“В отчій ласкавості”

В отчій ласкавості

сонечко гріє,

просто з цікавості

хмарка синіє.

Теслі завзяті лаштують дорогу —

дні непочаті

видно з порогу.

Видно та й видко,

мов на долоні,

мчать та ще швидко

коні вороні…

Голосу нитка

їх переймає

в час, коли квітка

камінь ламає.

Теслі сторукі

тешуть мандрівку,

п’ють мед-горілку

та й на розлуку.

Чом мені пішки

все манівцями,

чом все обніжки

та й поміж нами?

Де ж та дорога,

тесана з дуба,

де ж білий огир,

де, моя люба?

З рук випускаю кий-патерицю,

стану на камінь

світ обдивиться:

сонечко сяє, хмарка синіє,

квітка-сирітка

в полі марніє.

***