“В передчутті божественної миті”

В передчутті божественної миті

Ми мусимо іти на каяття,

Щоб наші душі, правдою умиті,

Наповнилися Світлом за життя.

Тож каюсь самовіддано і ревно

(Бо зрештою пізнав свою мету)

За кожен день, прогаяний даремно,

За духу довгочасну сліпоту.

Я каюсь, по–синівському уклінно

За те, що, вірячи в чужих химер,

Не всім єством служив тобі, Вкраїно,

І у бою за тебе не помер.

Але приймаючи облудну славу,

Звернувши в бік від праведних доріг,

Я жив безхитрісно та не лукаво —

То, може, це применшує мій гріх.

06.01.1980.