В проталинах снігу подзвонюють води

В проталинах снігу подзвонюють води.

Така невагома ця крихкість снігів.

І неба синяво-прояснені зводи

Торкаються мовби до самих дахів.

Вже теплістю вітер провеснено віє.

На вулицях простору — аж через край!

Щораз день світліє, світліє, світліє,

І вслід йому мовити важче "прощай".

І не зупинити легкого смеркання —

На подих, на мить, на світління зіниць.

Лиш передчувати близьке прилітання,

Мов вчора у далі проводжених птиць.

Залишиться згадкою полиск останній,

Дарований сонцем в долоню мені.

Дива ці, здається, цілком звичайні.

Та, виявляється, все-таки — ні.

2021