“В житті моєму теж був Бабин Яр”

В житті моєму теж був Бабин Яр:

Ішли по вісім вулицею міста —

діди, чоловіки, жінки і діти —

і понад ними нісся дивний гул:

мов стогін сотні скарг, немов скигління,

мов здавлений у горлі дикий плач.

Попереду сивоволосий муж —

високий, у розстебнутій сорочці,

з піднятою угору головою —

це наш знайомий, Ґольдберґ, наш сусід.

Він був не раббі — він був тільки лікар,

він філософію любив і був музика.

(Звичайно він життя лиш рятував,

та довелося рятувати гідність).

Довкола ліс баґнетів на рушницях —

конвой із педантичних молодців.

Шоломи світять в сонці, мов на свято,

і блиск іде від чищених чобіт.

Чи хлопці ці також читали Ґете

і слухали “Тангойзера” й “Ізольду”?

Чи й серед них — філософи й музики?

Мені дванадцять років. Від вікна

мене насилу відтягає мати.

Вона стискає у зубах п’ястук

і кров із пальців маже їй обличчя.

Мене кладуть у ліжко. Я в гарячці.

Мені ввижається в стіні розбитий череп.

Немає тільки батька. Він — в стодолі,

в чужім селі, заритий в сіно, скрився

перечекати ніч, що вдень настала.

Та він — не сам. Із ним сусід наш, Ґольдберґ,

син лікаря, філософа й музики.

1972