В зоомагазині

Майстер опудал, облудал пташиних,

втиснувши в очі дві горошини,

ти підіймаєш крила на кпини,

їх підпираючи на патичини.

В птичому царстві застиглого лету

що ти відтворюєш — власні прикмети?

Власні жадання втілюєш в пір’я,

множачи, збільшуєш лахмів скарбів’я:

кані, куріпки, крячки, синиці,

небо збідніле — страчені птиці…

Вилущив з пір’я душі крилаті:

форма спустошена, суть — дуплувата.

Слово всихає в кожному йменні,

в кожному горлі — звуки священні,

втрачено з небом птичі сполуки,

рух ув’язнили пожадливі руки.

Прагнув привласнити простір в очницях —

в формі увічнив спустошені птиці,

в слово ввібгав, але літери блякнуть,

сходять, зникають лету ознаки…

Вільному — воля, тобі ж — владування,

не присмолити до стелі літання,

не розімкнути свого кружеляння.

З крапки у небі лет розпочався,

крапкою канув у позачасся.

Крапка — шротинка, куля — краплинка,

лине все далі душі порошинка…

В майстра опудал нова морока:

як присмолити танучі роки?

Сохне підошва, трухне підлога,

меншає відстань від ніг до порога.

Збільшилось пір’я — білі замети,

в кожнім опудалі — смерті прикмети…

Вікна всі — навстіж, долу — полиці:

падають, падають влучені птиці;

грузнеш по горло, тонучи в пір’ї,

чути: регоче сова в надвечір’ї…

***