Валізи щастя

Валізи з щастям поміж довгих літ

Збирали ми з тобою поодинці.

Немов ховали в лісовій хатинці,

Від злих очей, незнаний диво-цвіт.

Ми грали в піжмурки, кричали подумки,

У сни пірнали, маревом залиті.

Неначе однією пуповиною обвиті,

Втрачали час в утробі, залюбки!

Аж раптом погляд стиглий я зустрів!

Омріяні вуста, густе волосся…

Чи я живий? чи вже воскрес? Хіба здалося?

О, Серафим, прошу, не припиняй свій спів!

І ось…з’явилась Ти у моїм житті.

Заворожила душу кришталевим станом.

Вхопила тіло наче сонечко світанок…

Чи може інше мала на меті?

І твої очі як дві крапельки роси,

Що рясно вранці розсипаються на квітах.

Чому не бачив їх? То вже минуло 38 літо…

Завмер на мить від ніжності й краси.

І в тиші цій я спокій відзнайшов.

«Пробач», - на вушко буду шепотіти

Та як то можна було тільки жити,

Без Тебе мила?  О, моя любов.