Валізне

Над бісові любим містом

Не можна блистіти зіркам. 

В нім смогові комина,дійсно,

Мов чорний вузький рукав.

Тут сукні не личать панянкам,

Та це лише їхня провина.

Холонуть завчасно сніданки,

хоча саме так,як повинні.

Я тут народилася,кажуть,

Саме в це, буває, вірю.

Тут, справді, ніяких вражень,

Тут, справді, не місце мріям.

І їду я звідси, на щастя,

На світло душевної втіхи,

Туди, де ростуть помаранчі,

Де радісні граються діти.

За мить згуркотіли валізи,

Як важко я знову в це вірю:

Багато пластмаси й заліза,

А сонце образливо сіре.

І Знову гудуть платформи

Якусь особливу тему.

Я, мамко, приїду додому,

В Карпати зелені до тебе?