Вандея

Хай Париж вигукує ідеї,

Хай п’яніє від повстанчих мас —

Вже селянська лагідна Вандея

Ніж гострить і вдарить в слушний час.

Ой, дарма кричать вони зухвало,

Начебто бракує ліхтарів.

Буде крові їхньої замало,

І очей замало для круків.

Та червоні плями не вгасають,

Всмоктуються в землю, йдуть углиб.

І труйзіллям зрада виростає.

І гірким від неї буде хліб.

Поростуть бур’яном перелоги,

Висохнуть криниці і струмки…

Ми у світ покликані для того,

Щоб усе зробити навпаки.

З-під землі проступить кров гаряча,

Крук крукові очі поклює…

Я побачу, я іще побачу,

Як Вандея перша повстає.

1968