«Вареники-вареники!»

Сидить москаль на прилавку,

Прищурює очі…

Так і знати: москалина

Вареників хоче.

Хоче бідний вареників,

То й ніщо питати!

Та тільки їх по-нашому

Не вміє назвати.

«Хазяюшка, галубушка! —

Став він говорити. —

Свари-ка мне вот энтаво!..»

«Та чого зварити?..»

«Да энтаво… как, бишь, ево

У вас называют?..

Вот, что, знаешь… берут тесто,

Сыром накладают…»

«Та бог його святий знає,

Що вам, служба, гоже!..

Тісто сиром накладають…

То галушки, може?..»

«Не галушки, не галушки,

Я галушки знаю…

Свари-ка мне, галубушка…

Все, бишь, забываю…

Уж с глаз долой, так с памяти!..

Вот энтакой бес-то!..

Да знаешь ли, энтак сыр-то,

А на сыре тесто!..»

«Та бог його святий знає

І добрії люди!..

Сир у тісті?.. Хіба, може,

Чи не пиріг буде?»

«Да не пирог, голубушка…

Экая досада!..

Да знаешь ли, туда масла

Да сметаны надо!..»

А вона-то добре знає,

Чого москаль хоче…

Та чекає барабана,

Заким затуркоче.

Як почула барабана…

Слава тобі, боже!

Та й говорить москалеві:

«Вареників, може?..»

Аж підскочив москалина…

Та ніколи ждати.

«Вареники-вареники!»

Та й пішов із хати.