Ваша правда — яко хлѣбъ с каломъ

Ваша правда, людіє,

яко хлѣбъ с каломъ:

вроді пожива єсть,

а їсти — погибель.

Вы глаголете: «се істина»,

а смрадъ от словесъ вашихъ.

Міряєте душу мою

мѣрою кривою,

іще й дивуєтеся,

чомъ не кланяюся.

Не питала азъ суда вашего,

не звала васъ въ свідѣтели.

Сами прийшли,

сами сіли на лаву,

сами вирокъ писали.

От правды вашея

рождается глумъ,

рождается цькованіе,

і слово стає каменемъ.

А вы мовите:

«се во благо».

Азъ же живу нынѣ инакше.

Інша земля мене держить,

інший хлѣбъ я їм,

інший шляхъ ношу въ серци.

І не вамъ його ламати.

Азъ есмь не тиха,

не зручна,

не з вашого племени правил.

Мрію тіломъ і волею,

і не віддамъ того

за вашъ «порядокъ».

Оставте ми вашу правду.

Їжте її сами.

Азъ же лучче голодна буду,

ніж прийму хлѣбъ,

що смердить неправдою.