Вчорашнє сонце висушило сльози

Вчорашнє сонце висушило сльози,

До річки йти не хочеться мені.

А гратися ми й поодинці можем,

Лише тепер із іншими людьми.

Притулку не проси – чужі не впустять,

Хоч стукай їм у двері, хоч в вікно.

А скільки ж є на світі душ-відпусток,

Що сіють в людях доброти зерно!

Не гублячи свої думки у світі,

Все ж намагаються хоч щось, та й донести:

Краплиночку тепла, стеблинку миті,

Іскринку щастя запалить в душі.