Вдосвітку вздовж колії

Нишком неначе досвідчений євнух

тихо мов нота що спить у трубі

по площині відображень непевних

йшов я повзбіжно самому собі

І невловимим чудовиськом Нессі

спостерігав як тягнула свій хвіст

виснаженість пасажирських експресів

у експресивну наснаженість міст

Рейки лискучі не перетинались

бо ж є перетин ознака біди

і світлофори лукаві не знались

із відображеннями у воді

Небо

мов чорний собака

спрокволу

скиглило вітром та вічно глухі

люди чвалали повздовж видноколу

й небо збирало зірок реп’яхи

Ранок здирав їх а перше проміння

трощив у росах на зламу кутах

йшов я по схрещенню світла і тіней

квіти саджати на згаслих зірках.