Вдовине (Повоєнне)

Синіє до хати зозулине око,

сирітно, незатишно, зболено так,

що чашка в руці перехлюпує соком,

вростаючи гостро в кулак.

Оце ж бо твій дім, самото-удовице:

побілені стіни, долівка німа,

крок ступиш — і зяє безодня-криниця,

вода невтоленна, шалена зима.

Оце ж бо твій дім — погніздовище суму,

де дві горошини до стелі ростуть,

де дві намистини — аж болісно здумать —

ще й досі на шиї вишнево цвітуть.

***