Вечеря при свічках

Ще в мене не було вечері при свічках,

Ще не звучав келих у тиші дому.

За вікном війна малює свої штрихи,

І кожен день — як крихкий промінь суму.

Діти сміються, але їхні очі знають,

Що спокій — це привілей, що його не купиш.

Сніданки, обіди — лише в спогадах,

А серце гріє надія, що ще настане світанок.

Ще в мене не було вечері при свічках,

Але світло в душі не згасне від бомб.

Бо навіть серед руїн і страху і втрат,

Любов і пам’ять лишаються живим домом.