Вечір ламається навпіл

Вечір ламається навпіл під тиском люмінесценцій,

в пошуках себе блукаєш у міста в серці,

в пошуках сенсу побачиш, що він не в сенсі,

участь лише береш мимохідь у сценці.

Витоптав юність в асфальті центральних вулиць,

та все одно почувався як той прибулець.

Вулиці знов від удару ракет здригнулись,

хтось серед ночі прокинеться — ні, не почулось.

Пройдеш повз сотню людей — не побачиш духу,

місто й під обстрілом не піддається руху;

хоч не на фронті, та наче відтяло руку —

десятирічний багаж не побачить друку.

Вʼїхав в кімнату, по-перше — прибрав ікону,

Бог на війні випадає із лексикону,

краще б не небо зробив, а залізний конус,

або Богдана спинив у 'шістьсот якомусь.

Ради не даш і собі, а куди вже — світу,

тільки й роби, що новини зі стрічки зчитуй,

холод в обійми бере і під шкіру зшиту

руки пускає. Здригнутися — значить жити.

вересень 2023