Вечір напровесні

Весна за прякою, мов скромна Маргарита,

Схилила стан гнучкий і пісеньки співа.

Проста мелодія, знайомі всім слова,

По-старосвітському одежа вбого зшита.

Він — лицар. На мечі ясного самоцвіта

Сіяє крапелька і грає, як жива, —

І журно клониться білява голова,

Вузькою стрічкою намарне оповита.

Смеркає. Ще свого не оддзвонив дзвонар,

І вже несміливий на майдані ліхтар

Гойднувся — і застиг дитячою сльозою.

Ченці, понурившись, як тіні перейдуть,

Проїдуть вершники… Нікому не почуть

Ні прядки бідної, ні пісеньки сумної!

14.03.1927