“Вечірня мідь води лункої”

Вечірня мідь води лункої

повітря плющила тверде,

і хвилями мінився колір —

на золоте і молоде.

І чайка з кратера блакиті

випурхувала камінцем,

повітря тріскалось щомиті

і шилось на руці рубцем.

Скотились крапельки пташині,

неначе краплі дощові

із роговиці… Світ відлинув,

і день сховавсь у рукаві.

Слух загострився, наче голка,

і раптом тишу проколов,

і, повен мідяних осколків,

я задзвенів і слухав знов,

як рветься тонко позолота,

від сплесків тріскається мідь:

гримить то радість, то скорбота,

щоб міг, печалячись, радіть…

***