Вечірнє

Розхитано ліхтар скидає сукню світла

на вулицю, що відблиском жовтавить,

і тіні плавно гнуться в підворітнях,

і дим блакитний пан хова за браму.

В повітрі мокро. Ожеледь розлізлась.

Що пара з уст моїх – впаде на ніч туманом.

Я кутаюсь в пальто, чорніше від вугілля

і думаю, як би зірвати з тебе станик.

Тут бас, фортеп’ян, сакс і шлейф

твого парфуму від стола до входу,

і гамір, сміх, твій шарм і троє фей

за баром втомлено вистежують роботу.

Яка ж замріяна в багряній сукні цій!

Яка ж естетика ледь стримана, вечірня!

Ще залишалось двадцять п’ять хвилин

до поцілунків вище від твого коліна.