велетні
Written 2023-06-07
У ті часи старих історій,
Живих билин, легенд сивих,
Коли ходили гноми, ельфи, тролі,
Коли ще звірі вміли говорить.
Жили в лісах карпатських і титани
Проміннями їх день новий вітав.
Природу вельми шанували,
а місяць світлом білим обіймав.
В свята ходили гостювати
і танцювали до рання.
Не мали приводу даремно сумувати
Кохали все, що сповнене добра.
Та якось в небі похмарніло,
І вмить вогонь за обрій впав
все темрявою враз накрило,
пекучий попіл, до землі припав.
«не добрий знак…» - казали всюди.
«Щось коїться зі світом навкруги...»
«Ой лихо, з нами скоро буде…»
«щось принесе до нас біди...»
З’явився зранку чоловічок
На зріст не більше чобітка.
А з ним дракон, його слуга.
в шкірах із каменю, на голові рога.
-«я є людина! Господар всіх земель!
Наказую, усім вклонитись!
Тепер й надалі слугувати лиш мені,
А хто є проти, готовий з ними битись.
«Що за нахаба?!»- Підійшов Громила-
«Та як ти смів погрожувати нам?
Я розтопчу тебе впівсили»-
і ногу вже свою здійняв.
Як раптом, бісовий слуга,
стрілою до гори злетів.
Націлений уперто, мов кинджал,
Громилі ногу прокусив.
На поміч велетню, юнак підбіг,
І не повіривши, поглянув на усіх.
«Він вмер.., Покинув світ…»
У натовпі здійнявся шум й жіночий крик.
Титани рушили в атаку,
Схопивши палиці важкі.
Та чоловічок в мить злетів,
направивши до неба шпагу.
Залишивши в збентеженні усіх.
І затягнуло все у морок.
Здійнявся вітер навкруги.
З усюди поповзли потвори.
Жадали крові вороги.
В оточення взяли титанів,
й нанесли підло свій удар.
На шмаття руки розривали,
Підступний кат, усе прорахував.
Трималося життя на волосині,
боролися брати разом.
Пліч-о-пліч, і спина до спини,
Горіли очі, і палало все кругом.
Лягали втомлені тіла,
І горами збирались.
Корінням обвивала їх земля,
І полем накривала.
------------------------
Сьогодні вже, в лісах карпатських,
не чути нам пісень титанських.
В хребтах високих гір лежать
тіла, в одній могилі братській.
Це місце сповнене покою,
тепер людина тут живе.
Та пам'ятають і про героїв,
що боронились за своє.