Велетні-тіні

Велетні-тіні повзуть по стіні,

Вперто й нахабно штовхаючи стелю.

Слово промовисте, лагідне: «ні»

З водами темними ллється з-під дверей.

Сонце задимлене сховане в млі,

Майже не гріє самотню кімнату

Тиснуть думки, що лежать на столі –

Ніжки, вже змоклі – спиратись не варто.

В миті затримався в`язнем, мій час.

Хмари, мов привиди влізли крізь цеглу.

Ось, починається гуркіт… і враз -

Я накопичувач встромлений в землю.

Вибух – в кімнаті маленькій стихія!

Блискавка з ревом зриває паркет.

Злива за хвилю втопила… Відкрию

Очі. Все стихло, то мій силует?

Де всі ці стіни, де стіл, і де стеля?

Мла самознищена? Справді, невже?

Де весь будинок, де ліжко, де - де я?

Межі розірвано, крапка... тире…