Велика вечеря

У хаті — запах, що гризе терпіння,

Картопля шипить, веде своє варіння.

Тато над пательнею — мов маестро в залі,

Шкварки танцюють в жирі, ніби на спіралі.

Ти сидиш чемненько, хоч всередині буря,

Голод стискає шлунок у сталеві клешні-щупи.

“Тримайся, воїне, не час здаватись,” —

шепоче совість, хоч хотіла б з’їсти й матрац.

А риба в томаті там збоку чекає,

Наче друга серія, що ще підгорає.

Вона знає: її зоряний час настане,

Коли картопля ляже на тарілку гарно, плавно.

Сосиска — твій перекус у часи осади,

Маленький щит, щоб не лізти в загони зради.

Бо коли запах по хаті почне маршувати,

Людина здатна навіть стіни погризати.

Компот у банці — як червоне вино

На бенкеті сімейному, теплому, простому.

І ти вже бачиш — ось-ось почнеться обід,

Де смак перемагає час і стомлений світ.

І буде вечеря, як пісня стара:

Духмяна, домашня, як казка з двора.

І ти, ситенька, мов королева на троні,

Подякуєш кухні за цю гастрономію.