Верба з попелу

Моя внутрішня битва звучить безмовно,

Відчуття, наче небо веде на розстріл.

Кожне співчуття і слово звучить умовно,

Незабаром прозвучить той жахкий постріл.

Він зруйнував стіни і душевні опори,

Які тримали в очах світло дитячих надій.

Коли з голови втекли всі зайві потвори,

Я залишила місце для нездійснених мрій.

Нехай моя битва буде звучати безмовно,

І щемкий тріскіт у грудях ніхто не почує.

Нещадного звіра я зітру безбожно,

Хай та уявна потвора цей біль відчує.

В шепоті вітру почую рідну мелодію,

Де струни скрипки зруйнують журбу.

Своїми ж руками спалю меланхолію,

І на гарячому попелі посаджу юну вербу.