“Верхи й ліси вже хтось нашепотів”

Верхи й ліси вже хтось нашепотів

своїми віршами…

 Не шумом вічним

я сповнений, а спійманий на відчай

незнаним гулом і слідами слів.

Його не чую ще, але гілки

уже відхилені – пройшов між ними.

Ми ще не вороги й не побратими.

Стежок нема ще в нього.

Навпрошки

 ось повійнуло – по душі якраз!

Ще перед зором. Вже і за плечима.

Зацькованими, білими очима

шукаю пастку в дебрі, а не лаз.