Вертаємось

Пропахнувши торішнім листям,

вкриває ультрафіолет

моє загублене князівство

на найзабутішій з планет.

Бузкові хмари видихає

заслаблий вітер зорь крихких.

Безгучно час перетерає

залізні клямри брам важких.

В степах зотліли хоругви…

Піском розсипалися гори…

Але серед розрив-трави

блищить магічне коло.

Ковзну я в нього у пітьмі

і з цим полине рухом

самотньо-гордий звук сурми

руїн тріумфом.

Бо знов до тебе, Давня Русь,

я з чорнопростору вернувсь

крізь галактичні таємниці.

Промінням вишиті зіниці

повільно обертаються:

вертаємось,

вертаємось…