Вертеп

1.

його душа

бліда так само

не вміє очі відвести

від одержимої осанни

напівзабутих палестин

над ними червлять кучеряві

дими запічних веремій

над ними також —

боже мій! —

хрести виблискують триглаві

душа у пазусі таїть

ціанистого слова калій

а він на тятиві стоїть

неначе праведник на палі

2.

вистигне земля вчорашня

порозходяться навіки

оержимі та відважні

не схололі ще каліки

а куди тепер тікати

по зресті тепер якому

повзає мушва оката

загризаючи оскому

а кого тепер забути

пом’янути перед раєм

на один-єдиний бутель

є пророків ціла зграя

3.

прийде зоря і стане на порозі чужого дому

і янголята білі голі босі прийдуть потому

послухай синку завели колядку сусідські дітки

раз янголятко два янголятко а третє дідько

не плач іванку помовч іванку допоки змога

приходить чорт

зриваючи горлянку

хвалити бога

4.

я націдив тобі останню шклянку оцту

і роздобув тобі солоний огірок

матвію говори ти виродиш пророцтва

учитель ще не бог а ти уже пророк

тобі поводирю масонові месії

сьогодні присягнуть і поцілюють мешт

а ти нас поведеш у рим чи в голосіїв

а хто там розбере куди ти поведеш