Весна

Щодень тебе перемагаю:

ім’я й накреслення твоє,

що підкріпилось бростю гаю

і однослівним ручаєм.

І, вочевидь, звитяжства денні

значущі лиш для самовтіх.

Джмелі літають нестяменні,

продіркувавши злеглий сніг.

Пониклість сходить з рук лінивих,

коли стрічають обтинач:

дерева тверднуть терпеливо,

тамуючи у жилах плач.

А завтра на ногах тремтячих

духмяне визріє лоша,

і випурхне у день, неначе

легка кульбаб’яча душа…

Безодголосним буде поле,

загусне кров на язиці,

і руку боязко проколе

кристалик солі на щоці.

***