«Весно, ох, довго ж на тебе чекати!»

Весно, ох, довго ж на тебе чекати!

Весно, голубко, чому ж ти не йдеш?

Чом замість себе до вбогої хати

Голод і холод, руїну і страти

В гості ти шлеш?

Бач, уже май зачинаєсь! О маю,

Чом же мерцем ти приходиш на світ?

Пусто і мертво по полю, по гаю,

Лиш олов’янії хмари вкривають

Весь небозвід.

Стогін іде по селищах убогих,

Діти гуртами на задавку мруть,

Сіна нема й стебельця в оборогах,

Гине худібка, по долах розлогих

Води ревуть.

«Згинем, – люд шепче. – Таж горе не саме

Звикло ходить. Або пошесть прийде,

Або – не дай боже – Польща настане».

От як сей рік зустрічають селяни,

Весно, тебе.

1881