Ви мій солодкий гріх, солодший за вино...

Ви мій солодкий гріх, солодший за вино

Людина пише вірші, бо є сльози,

Бо є журба. Тепер вже все одно,

Моїх зізнань вже відшуміли грози.

Боліло серце і на самоті,

Болить і досі - так надалі буде,

Їх було сотні, та вони не ті,

А Вас душа ніколи не забуде.

Ви хрест мій тяжчий до сконання віку

До Вас прикута полум’ям святим

Дні пролітають листям через ріку,

Душа благає: «ти ж не відпусти».

Простіть мені, я знаю, я не Ваша

Помруть слова зі мною на вустах

Воістину людина є безстрашна,

Коли ступає на Любові шлях.