Ви не питайте, що у мене в снах.

Ви не питайте, що у мене в снах.

Там безлад, хаос, беззаконня

І чорний кіт на підвіконні

Розсипав зорі.

Там є планета, там моя земля!

І хтось здаля

Пером старого журавля

Малює сон.

І сходить сонце, б’є мені поклон,

Зібрався снів військовий ешелон,

А хмари йдуть —

повзуть, мов той пітон.

І виє вітер в саксофон

Сонливого перону.

Готель. Дорога. Мить. Авто.

Розвіяв вітер бежеве пальто.

Я повернутися все ж мушу,

Катую душу...

Перон. Вокзал. Трояндові перила.

У голові, напевно, хтось живе.

Можливо Данте, може і Рабле...

Щось підкосило,

Немає сили.

Дайте крила,

Та хоч би сиві.

Щоб раз і в небо, щоб два в простори.

Аби без шуму, аби без болю,

Аби на волю!

Та дайте крила,

чи хоч вітрила.

Я в небо зрину,

Як дощ на ринву.

Катую душу, я все комусь мушу...

Старої груші обсипався цвіт,

Змусив мене повернутися в світ,

І знову будень сірих днів -

Без снів...

Мені б дощів

І радощів...

Я знову серед гадощів,

Мерзотників, бандюг.

Поезія безлюдника,

Закована в ланцюг!

#украінська_сучасна_поезія

Віталій Білозір