Вибір

Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився,

а чи судився літнім, як бджолі?

Я лугом брів і щедро заросився,

на рукаві пилок, як на крилі…

І голос супроводжував гудючий:

«Куди ти, чоловіченьку минучий,

куди ти йдеш, пошукуєш чого?

Куди несеш у рукаві вогонь?

Куди ти йдеш — попереду ж зима,

вона ж до кістки все живе пройма,

тебе розколе аж до серцевини

сталевим лезом гострої крижини….—

І тріщину повздовжню я відчув,

коли у холодку було заснув…

Прокинувся, дивлюсь — вогню немає,

він п’ятикрило в небо відлітає…

І плоть моя була, як деревина,

і тріщина, мов риска з-під вуглини,

ділила гострим болем пополам:

ось тут зима, а літо — ген аж там…

Хотів я риску змити — не змивалась,

діливсь від дотикання кожен палець,

вода ділилась і земля — навпіл:

оце для снігу, а оте — для бджіл…

І пам’ять, ніби череп, розкололась,

і долинав роздвоєний вже голос:

— Чого спинився, далі не мандруєш?

Рояться бджоли — ти хіба не чуєш?

***