вічні 19

абрикоси цвітуть

і туман поїда абрикоси

кожну руку дерев

забирає молочна просинь

я веду тебе в сад із зав'язаними очима

чорний ситець на пальцях і тендітна рожева шкіра

і я не надивлюсь

як поділ твій колише траву -

як тремтять у сережках роси

як ти носиш берет

і щораз поправляєш своє біле коротке волосся

і як гне твою шию

така довга і ніжна лінія

я люблю як ти пахнеш bvlgari

як нуртує твій стан

під одежами наче обіймами -

і не втримати рук -

бо ти сильний

і не випити з тебе нектар -

бо відкритих ділянок буде явно замало

виривається із голови

лише раз такий білий пожар

ти не знав?

ти не знав -

а я знала

я не бачу нічого і крадуся з тобою наосліп

бо стоїть наді мною біла мряка молочна просинь

і висока-висока тінь

йде у ній від ключиці до вилиці

скільки літ на твоєму лиці

яке світиться сяєвом ділиться?

глянь - за комір стрибають тобі

прохолодні і стримані пальці

так мені уже двадцять шість...

а тобі - вічні дев'ят-

                                      надцять