Вічний (259)

Я вічний син змарнілої землі,

окропленої кров'ю сотні років.

Де всі птахи, що виснуть на гіллі

при пам'яті від тих жахливих кроків.

Я вірний син землі, що лиш моя,

заплаканої ріками тужливих.

Та не чиясь, сусідів, чи царя,

моїх батьків, і пращурів сміливих.

Я новий син вже давньої землі,

ослаблої від голоду та болі.

Але незламність на своїм крилі,

всю понесу в нові дороги долі.