“Від доторків металу з тілом”

Від доторків металу з тілом

вогонь спалахує у ранах,

коріння болю вглиб вростає

і обзивається воланням…

Куди з наших облич дитячих

виходить світлість

і випромінюється радість?

Стікаючи і зором, й слухом,

стаєм зіркішими душею,

на відстані все серце чує:

розлуку, горе, прірву ночі…

Сік випаровується з плоду,

і шкіра мерхне

заради зросту…

Піщинка в моїм серці зріє,

аби метал вогнем не пікся;

і твердне голос найвразливіший,

аби наказами заліза пекти не тіло,

а ту невидимість,

яку поречено душею

незмінною

і повсяксущою,

всезрячою…

—Агов, незміннице,

і на тебе упаковка знайдеться!

***