“Від доторку руки вода стає шовкова”

Від доторку руки вода стає шовкова,

і ти, мов пух, летиш із губ, моя любове!

А навперейми я, мов світ, з усіх сторін.

Суничини грудей, і яблука колін,

і губ гарячих млость,

слова, що ділять нас, —

злилось усе, зросталось,

щоб бути повсякчас.

Щоб простір нами став — вмістилищем безсмертя,

щоб ми, одне одним наповнившись всещертно,

раділи,

що бджола

іде над снігом скреслим

і на відвічний плин стружуться нові весла.

***