Від першої особи

За цупкими завісами важких гардин

Мов за пекельним парканом чи райським тином

Мляво, понуро і, як видається згори

доволі картинно

Давно живемо у власних хатинах

як павуки в плетиві своїх павутин,

рідко виповзаємо назовні. Ми мов на карантині.

В очікуванні протягом багатьох людино-годин

На безтурботних і неуважних: вони - наш харч.

Наша пожива.

Не в двобої шпажнім - де клинок на тарч -

ми ведемо свої жнива!

Ми б’ємо зненацька, підступно,

Бо ми від природи злі і лякливі,

Ми не даємо випадку на поталу можливе,

Ми хочемо, щоб вже напевно! Щоб раз!!

І ніякої альтернативи.

Ми всі хворі на сказ і не в міру хтиві,

То ж тільки спалахнув і погас, а не воду в ступі

Товкти. Немає вже ліку, що пам’яті біль притупить,

Амброзії останні ковтки випито і райські сливи

Спожито геть усі. Чисельно трісла шкаралупа

Старої броні. І сочилась крізь них кров, не олива,

Але ж ні, хоч і без сподівань особливих,

Та спадкоємець чи за заповітом наступник

З’явиться сюди як слід оцінити свій спадок:

Чи тут поховане минуле в плямах трупних,

Чи засіяно майбутній урожай - і про всяк випáдок,

Не чекаючи чиєїсь поради,

Поставить тут капкани та пастки аби не зазіхнули,

Не привласнили собі чуже.

Та з часів створення у світі багато чого погнулось

та зламалось. І давно вже

Не подає ознак життя, хоч і вважається живим.

Вміло маскує в собі гниття яскравістю фарб,

А, може, нам тільки ввижається з голоду зими,

Що ми, й те, що відбулось з нами – непересічний скарб,

Вартий дослідження та увіковічення згодом. За мить

Весь наш світ одним порухом загарб

Вихор минучості всього. Душа щемить

Від того, як все з мрій та сподівань

перетворилось у втрачені чи занедбані спроби.

Принцеси - в старих каргань,

Принци - в ниці подоби

Лицарів світла, що кидались на захист без вагань!

Корида перетворилась в пасадобль.

Тепер торкає павутиння лиш невловимий час,

Мимохідь кришачи на дроби

Всі залишки колишньої пихатої оздоби,

І скільки не буди свій бас: «Стань! Стань!»

Вже нічого не зробиш.

І нам зрозуміло і вже не в перший раз,

Що не так і багато серед нас

Тих, хто пише свою долю від першої особи.