Від тебе збожеволієш за мить

Від тебе збожеволієш за мить,

моє минуле! Що ж ти серце краєш?

Так хочеться туди,де не болить,

де забуття здається справжнім раєм.

Сто кроків по гарячому піску

і я вдихаю рай на повні груди.

Корабликом картонним всю журбу

у Чорне море відпускають люди.

І починають заново свій путь.

А час разом із хвилями тікає,

тут чайки із долонь його клюють

і сіють за рожевим небокраєм.

Як дивно – скільки сили в цій воді,

що найчерствішу душу захвилює,

а ще дивніше – чайка на крилі

відносить мою тугу за минулим.

Цікаво: по периметру води

куди приплине мій життєвий човен?

Нарешті я прощаюсь назавждИ

з своїм минулим,та ніяк не з море