Відбитки..

Відбитки..

У кожного свої є відбитки..

У серці шматки загрубілої памяті.

Не поможе

забити, пустити,

помститись..

Вони у безсмертя,

як в шкіру обтягнуті..

Сухі та так голосно тріскають

з дотику..

Вулканами рвуть наззовні

з середини

ярісно..

Треба з реальності тільки

крапельку поклику,

щоб щит став прозорим,

тонким та беззахисним..

Може з часом перестануть ті бити

грізні вулкани..

І крики на дні мого серця

навіки затихнуть..

Прибере свої пам'ять із сумом

кайдани

та в обіймах життя моє

нове

наново затисне..

Будуть тріскать ті шрами

тільки коли я захочу..

Треба іноді дати їм вихід назовні,

тепер розумію.

Хай хоч іноді щоки солона вода

мої точить,

так шрами грубіють,

грубіють й грубіють.