Відбиток на склі

В постійнім пульсуванні сонця,

у риб’ячому струмуванні,

в крихкій кульбаб’ячій коронці

є відповідь на всі питання

про час, про рух, про дозрівання.

У світлоносну хвилю літа

я покладавсь на ласку світу

і вже не думав про суття

свого життя, бо майбуття

було, мов сонце у зеніті…

Схиляв коліна перед маком,

і жаливу я цілував,

і від жалю до себе плакав,

мов правду сам про себе взнав.

І зором, смаком невситимим

я прив’язавсь до полину,

слухняно плентався за димом,

лив в груди воду крижану.

На пучках порохно, опилки,

магнітне сім’я, пелюстки,

лушпинки, потерть і мачинки,—

усе пристало до руки…

Бо примагнітив все, що бачив,

сам примагнітивсь до землі…

Не знаю, чи то шибка плаче

а чи відбиток мій на склі.

***