Відчуваю провину. 1#67

Я відчуваю свою провину,

Тоді я був не в стані тебе почути,

Замість, я плачу завелику ціну,

Замість, вже не взмозі про це забути.

Ти вперто, роками вчив мене розуму,

А я із впертості так і не міг збагнути:

⁃ Час так швидко минає, сину.

⁃ Я ще встигну, сам, всього досягнути.

Ти виховав, сам, справжню людину,

Але на це не встиг увагу звернути.

Пап, я намалював тобі картину,

На ній ти молодий, біля славути,

Забираєш із садочку, білокуру дитину,

Ти встигав тоді, майже всюди бути.

Як ти міг отак про себе забути,

Звикнути, і ради нас рвати спину?

Підлітком я побачив, які бувають маршрути,

По колу з Донбасу на Галичину -

Тиждень нас додому не могли стягнути,

Той тиждень в тебе був майже без сну.

Тепер вже я в стані тебе пригорнути,

На накритий, твій стіл поставити джину.

Вийдем на балкон, мовчки курнути,

Тільки ти міг зібрати до купи родину.

Замість того, чого не в стані відчути,

Тепер я відчуваю свою провину,

Замість, вже не взмозі про це забути.

Замість, я плачу недостатню ціну.

Щоб з горстю останньою я зміг збагнути,

Ти впевнено, роками копав цю яму:

⁃ Чого ж ти не плачеш, коли хочеш, сину?

- Батьку, як тебе тепер назад повернути?