відцвітай повільно

відцвітай повільно,

так відцвітай, щоб я бачила,

як на обличчі у тебе

з'являється зморшка за зморшкою.

так відцвітай, щоби радісно

і тепло було до старості

на щоках у тебе

і між бровами,

хороший мій

наче мовчання з проясненням,

волосся твоє неслухняне -

над шиєю все завивається,

а ти так кумедно дратуєшся.

послухай,

цей день все ж настане,

і хтось із нас вийде на вулицю

один,

на всім світі один,

без другого як без себе

допоки ця брама ще замкнена

й засув для нас двох важкуватий,

а в тебе над лобом срібляться

десятків зо два ясних ниточок

(ну може вже три - не більше),

не бійся прийти і постукати

ув інші, звичайні двері,

на рік чи на два раніше.

бо зараз тобі відчинять,

а потім вже, може, й не буде

кому відкривати

з усмішкою,

бо

витече в землю весь сміх