Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку”)

Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода,

і виплутується чайка, бо зелена борода

розпустилась за водою — в ній краснопери живуть.

Чорні хмари наді мною — шерхлювать мене почнуть.

Всі зазубрини вже знято, вже гладенький, наче скло,

лише губи ще щербаті і пощерблене чоло.

Відшліфовано й горлянку — звуки чисті, ніби ртуть.

Храмам губи наостанку треба рашпільно тернуть,

щоб сміялись, не кривились, не округлювались в крик:

слово мовиш — засвітилось, ніби дзеркальце — язик.

Вже дзеркальний ти зісподу, серцевиною — також;

дивишся з води у воду:

хто ж з вас справжній з двох, ну хто ж?

***