“Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь”

Віддзеркаливсь в снігах і розмивсь

в талих водах, на скибах рахманних.

Був і степом, і полем колись,

величався життям дерев’яним.

І на пам’яті вже ні слідів:

ручаї постинали й підошви,

і життя, розчинившись в воді,

кров згорнула у кілька горошин.

До подини і погляд вже збіг,

губ куточки течуть до долини,

щоб ізнов перейти колись в сніг,

а з снігів — в горлові крапелини.

Наповіщо той досвід мені,

сніговий, водяний колообіг,

швидкопіняві дні водяні,

краплі крові в багатій оздобі?

І навіщо цей дзвін ножовий

ручаїв та струмків змійкуватих.

Та лунає вже крик горловий,

щоб, як стрічку, цей чин перетяти!

***