Відлига

Зима тече струмками у весну́,

Несе в моря корве́ти паперові.

Я скоро знов до ранку не засну,

Як соловей співатиме в діброві.

Душа міняє агрегатний стан –

Тече крижинка по щоці сльозою.

Суво́рішим іще на зи́му став,

Але й добро помно́житься весною.

Зими́ похмілля з голови струшу́,

На небо гляну поглядом тверезим,

Зану́рюсь вітром у зелений шум

І соком – у артерії берези.

У грудях серце шаленіє знов –

Воно, весня́не, геть не знає втоми,

І вкотре я із вірою в любов

Лечу, як птах із вирію, додому.