Відлюдник (The Hermit)

В старій одежі, перелатаній, ідеш крізь сніг і кучугури,

Довкола – золото, не радий ти повсюди що одні мішУри.

І часом мовить хтось по слову: «Віддай мені свою любов!!!!!»

І ось оглянешся раптово.. хіба комусь щось винен? знов?.

Цей світ весь зовні – від диявола, у смутку більше є наснаги.

Та й твої принципи і правила давно нікому нецікаві..

Не ймеш вже віри у щось краще, хоч тридцять років тобі лиш.

Ти трохи інший, але радше.. собі всю «правильність» облиш.

Плащем укривсь із голови до п'ят, це означає "не чіпати".

Тендітне світло, внутрішній маяк – усе при то́бі, й годі звати.

Та знову чути десь віддалено: "Мені любов свою відддаааййй!"

І от ідеш.. такий.. усталений.. а серце плавлене*.. у сталь.

(а серце *стомлене, на жаль..)