видовжується тінь

видовжується тінь

переправляє подалі

твоє лице —

крізь листопадовий чагарник

де тужаві ядра ягід на голім гіллі

ніби запобігають злетам кущів

у вирій

крізь підталі крижинки у ворсі моху —

наче смерть в обіймах життя

розніжену приголублену

крізь гнойовиків

що не підозрюючи тягнуть

на чорних лискучих спинах

не скатане в кульку світло

крізь сосни

які передають естафету скрипу

ніби двері що завжди ведуть

до дверей

крізь поверхню води

яка зачерпнутою в долоню

завжди промовляє чесно

поклавши серце на руку

видовжуючись тінь

переправить твоє лице, каменю,

на інший берег ріки

і цей рух без руху

зватиметься надія

29.11.25