Відповідь психотерапевта

Я чую тебе.

Ти не вигадала — ти відчула.

І це важливо.

Ти створила кохання,

Бо тобі хотілось тепла,

Хотілось місця,

Де не болить.

І це не слабкість.

Це твоя здатність любити.

Я бачу, як ти тримаєшся за маму,

Як за щось єдине стабільне

У світі, який хитається.

І твій страх —

Це не паніка.

Це любов, яка боїться втратити.

Ти кажеш:

“Маму більше”.

І в цьому немає провини.

Серце не ділиться навпіл —

Воно просто любить по-різному.

Ти втомилась від шуму,

Від сварок,

Від того, що хтось завжди “зайвий”.

Але ти — не зайва.

І твої почуття — не зайві.

Ти хочеш простого:

Щоб мама жила.

Щоб було тихо.

Щоб можна було видихнути.

І знаєш…

це нормальне бажання.

А кохання…

воно не зникає,

коли приходить страх.

Воно просто чекає,

поки тобі стане трохи легше.

Ти вже робиш багато —

ти відчуваєш,

ти не тікаєш від себе,

ти говориш.

І це і є сила.

Не в тому, щоб не боятись,

а в тому, щоб залишатись живою

навіть зі страхом всередині.

Я поруч з тобою.

І ти не одна.