Відповідь

Покликувач спраглий: чому все, для чого?

Як нитка крізь голку, тяглася дорога

крізь серце — і рвалась: вузли на вузлах…

лиш дучка лишилась — гуде на вітрах,

мов випав сучок, і в плоть порожнясту

дощі затікають, негоди крапчасті.

Чому?! — покликаю, мов знаю кого.

І наче ступаю з води у вогонь.

І, жару вхопивши, з клейном на щоках,

покликую тишу: — Чом пусто в руках?! —

І очі порожні, у горлі свистить…

— Аби ти не смів покликать пустоти…

***