Видра й маска

Отто — видра з чужих берегів,

його дочка — гагаузька маска, що хвалиться українством.

«Я українка!» — мов крик у пустій кімнаті,

та мова ковзає з губ, як вода між пальців.

Що ти цим хочеш сказати?

Перестань вихвалятись, сміх твій — порожній.

Він — чужинець, ти — його тінь,

а я — донька вітру й трансильванських коренів.

Твої хвали — фальшиві вітрила,

а я стою в сонці, де твої маски не діють.

Твоя «добра мама» залишила слід у Італії,

а я ношу свій шлях, і він не для твоїх очей.

Ти хочеш бути хорошою?

Та правда не купується словами,

не росте з порожніх сцен, і не ховається за чужими берегами.