“Відтоді, як на Калці князь Мстислав”

Відтоді, як на Калці князь Мстислав

Спізнився вийти в бій із чорториїв,

А галицький Мстислав полки послав

За Галич помирати і за Київ;

Відтоді, як Данило аж упрів,

Татар вкладаючи в азовській глині

І не один з мужів–богатирів

Позаздрив цьому князеві–дитині;

Відтоді, як князі, злякавшись ран,

Втекли ще до татарського приходу,

А він, Данило, боронить киян

Із Галича поставив воєводу;

Відтоді, як річкова глибина

Просякла кров’ю предків знаменитих —

В боях веде перед Галичина,

Щоб український рід оборонити.

Йдуть лицарі за нас на смертну грань,

А ми ховаємось — і нам не сором.

Ми навіть не шкодуємо старань,

Щоб їх, звитяжців, таврувати хором.

Ми служимо тому, хто жар гребе,

Встромляючи у нього наші руки.

Коли ж, коли спитаємо себе:

Чиї ми діти і чиї онуки?

25.04.1981