Відтворюваність

В захваті літньому крила блаженні

срібло вихлюпують з світлих дзеркал,

і розвивався голос зелений,

ніби сам янгол мене покликав.

І озираєшся: тут я! У полі!

Зором суцільним і слухом вже став,

мов рознизалися обрійні кола

і позосталась одна висота.

Лопнула плівка, що об’єм тримала:

ти розповсюдивсь, і світ розволіксь,

розпорошилися крові корали,

зелень зі світлом змішалася скрізь…

—Де ти? — У відповідь голос: — Повсюди!

В кожнім відтинкові, в крапці життя:

срібно тріпочуть жайвори в грудях,

з небом триває солодке злиття.

— Хто ти?… — Луна звідусіль: — Безіменні…

— Нащо ж обмежувать захват і час?

— Щоб пам’ятав ти всякчасно про мене —

з пилу тебе сотворю ще не раз…

Вихором будеш гулять по дорогах,

порохом теплим з-під срібних коліс.—

Серце кольнуло: ніде… і нікого…

ти ж до дороги немовби приріс.

***